Мрія в "жовтій зоні", або Чому медики в зоні АТО - смертники

Мрія в "жовтій зоні", або Чому медики в зоні АТО - смертники

Свого часу студент з Кропивницького покинув престижний київський "виш" заради порятунку життів у зоні АТО.

Кропивничанин Артур, відвоювавши в АТО добровольцем, в тому числі в полковій медичній службі, повернувся до рідного міста, щоб вивчати тут медицину. У Донецький медуніверситет, який теж привела сюди війна. Хлопець у свої 24 роки вже має величезний життєвий досвід і розповів Depo.Кропивницький, як змінив студентський білий халат на камуфляжну форму.

"Мама дізналася, що я пішов на війну добровольцем, лише через півтора місяці"

Артур вирішив поїхати на війну після Революції Гідності. Він був звичайним студентом-медиком, переїхав у Київ та навчався у медичному університеті імені Богомольця. Але минув рік, і в складі 34-ї сотні Самооборони разом з іншими активістами хлопець надавав посильну медичну допомогу на Майдані. Тут він проводив практично 24 години на добу, сім днів на тиждень.

Доводилось лікувати різноманітні поранення - від так званої "резинки", коли до модифікованих світлошумових гранат примотували цвяхи, саморізи та інші гострі дрібні предмети, до кульових поранень середньої тяжкості. Коли ж почалися бойові дії на сході України, хлопець вже не зміг повернутися до Києва.

"Я вирішив їхати у складі 34 загону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" на схід України, - розповідає Артур. - Взяли без проблем, але офіційно я не був оформлений до самого завершення служби, а був там чотири місяці. Не рахувався ні в рядах ЗСУ, ні в будь-яких інших формуваннях. Мама дізналася, що я на війні, лише через півтора місяці".

Усіх добровольців зібрали на базі під Києвом, а потім направили до Дебальцевого. На початку літа 2014 року вони чергували на блокопостах - це було ще до затяжних кривавих боїв з сепаратистами.

"Спочатку не було навіть зброї, отримали її вже під час боїв. Спершу доводилося виходити на позицію з дробовиком, а вже потім отримав важкезний АКМ 1964 року, але при цьому працював автомат ідеально", - зі знанням справи каже співрозмовник.

Артур має перший дорослий розряд зі стрільби, тому проблем з навчанням військовій справі, принаймні у вогневій підготовці, не було. Загалом хлопець провів 200 діб на передовій та має 50 бойових виїздів. А ще він отримав дві легкі контузії від снаряду та РПГ.

"Ми зобов'язані винести пораненого тоді, коли всі інші сидять в окопі"

Після ДУКу Артур перевівся до "Азова". Служив у першій роті, у розрахунку кулемета ДШК другим номером, а після цього перейшов у полкову медичну службу. Перед цим він навчався на курсах медсанбату, які проводили колеги-медики з Києва. Після місяця курсів навчання не припинялося. П'ять днів доводилося бути на бойовому завданні, а після цього стільки ж тривала підготовка.

Своїм вчителем Артур називає анестезіолога-реаніматолога з позивним "Доктор Лектор". У якості медика на передовій постійно доводилося допомагати пораненим побратимам. 90% поранень – осколочні, від гаубичних снарядів різного калібру. Також були проникаючі кульові поранення і різноманітні хвороби.

"Медиків закріплювали за бойовими ротами. У групі евакуації було троє осіб на позиції, і в найближчих 15 км ніхто надати медичну допомогу не міг. Медик - це смертник, він зобов'язаний винести пораненого тоді, коли всі інші сидять в окопі, - говорить наш герой. - Заходили в "жовту" зону і надавали допомогу до прибуття полкової швидкої допомоги: треба підтримувати людину і 15 хвилин, і півтори години. Максимальний час евакуації - 2,5 години".

Щоб продовжити службу військовим медиком в ЗСУ, Артуру не вистачило диплому. Разом з тим, заради оборони країни хлопцеві довелося пожертвувати навчанням в університеті Богомольця. Вже тепер в Кропивницькому він надолужує втрачене і сам потроху вчить молодь основам реаніматології та першої медичної допомоги.

"Не можу полишити свою дитячу мрію лікувати людей"

Артур ініціював відкриття студентського товариства з невідкладної медицини, яке діятиме як в теоретичному, так і практичному форматі. Ідею підтримало керівництво факультету, тож заняття проводитимуться разом з викладачами "вишу". Значну частину необхідної інформації студенти отримуватимуть саме від Артура.

Після закінчення університету хлопець хоче стати анестезіологом-реаніматологом. "Це була моя мрія років з 14, більше ніким я себе в цьому житті не бачу", - каже він.


Читайте также: