"Я ніколи не забуду, як "местные жители" смажили шашлики на Савур-Могилі", - ще одна думка про вибачення

Про це пише Любава Леонова на сайтi politinfo.com.ua.

Про вибачення. Я – ніколи не забуду, як “мєсниє житєлі” смажили шашлики на Саур-Могилі, на кістках і крові наших хлопців…

А ще того пілота, якого "мамочки ополченців" забили насмерть, лопатами. На землі. Він катапультувався на їх території, коли їхні "защитники новороссии" збили літак.

Я не забуду те каміння, яке летіло від жителів Донецька на "параде пленных", як і сам парад. А вони товпами йшли дивитися і знущатися.

Тепер мені у них просити вибачення?

І "столб позора" з жителькою, Іриною Довгань, яку прив’язали до стовпа, обгорнули прапором і всі бажаючі плювали, кидали сміттям, били.

Я не забуду ті понівечені обличчі, яких ці "ополченцы", назвали "фантомасами Дєбальцево", позрізавши шкіру з м’язами.

Я не пробачу за обстріляний Восточний район Маріуполя.

І ще, я не пробачу ту мамашку, яка в дитячий поліклініці лізла без черги до лікаря, "потому что она беженка", а на питання лікаря, де тато дитини, відповіла: "остался дома убивать украинцев".

Я не пробачу і не забуду полонених, яких катували, а не рятували від "голодування", крапельницями.

Я не буду просити вибачення за відірвані ноги і руки наших бійців. Я не вибачатимусь за могили наших хлопців. І за те, що багатьох збирали по шматках, а ідентифікували по ДНК.

Я багато бачила, за майже два роки волонтерства в зону війни. Не проситиму вибачення за спалені і потоптані прапори України, тими ж жителями. І за вирізані портрети Тараса Шевченка, з підручників. За погрози і образи волонтерів. Це не ненависть, не негатив.+

Так виглядає непрощення. Ї за “пособніка каратєлєй”, теж не вибачатимусь.

Моє непрощення.